Пятница, Декабря 09, 2016
   
TEXT_SIZE

Охранная фирма «Аргус»: международные проходимцы под  личиной добродетели

 

Кто охраняет  гостиницы Хилтон, Хаят, Рэдисон Блу в Киеве, посольства Швеции, Германии, Австрии и Швейцарии, представительство Европейского Союза,  компании Сименс, Фиге,  Кюне +, Нагель и другие…?

В поле нашего зрения попало одно весьма «интересное» и пикантное во всех отношениях предприятие со 100% иностранным капиталом «Аргус», идентификационный  код  24719411, (г. Киев, улица Артема, 81), занимающееся охранными услугами.

Точнее, существует целая, так сказать, сеть (группа) компаний «Аргус», позиционирующая себя как триединую многоликую контору, состоящую из упомянутого нами предприятия со 100% иностранным капиталом «Аргус», а также ООО «Аргус-Сервис» (идентификационный код 31243451, г. Киев, улица Андрея Иванова, 10) и ООО «Аргус-Персонал» (идентификационный код 32559824, г. Киев, улица Артема, 81).

«Аргус-Сервис» занимается клининговой деятельностью (уборкой помещений), «Аргус-Персонал» якобы осуществляет рекрутинговые услуги (поиск персонала), о них мы поговорим детально в другой раз (и поверьте, скучно не будет), сегодня мы же сконцентрируем внимание на «охранном» направлении деятельности именно «Аргуса», как такового. И поговорить есть о чем, от финансовых махинаций этой «сетевой» конторы до морального облика как руководства, так и учредителя (бенефициара) предприятий.

Итак, президентом «Группы компаний «Аргус» громко и почетно называет себя в обращении к клиентам   доктор  Райнбай (полные фамилия и имя  в украинской транскрипции – Райнбай Кристоф  Ганс.

При этом сего почтенного джентльмена (немца по происхождению) нимало не смущает то обстоятельство, что такая организационно-правовая форма, как «Группа компаний» по законодательству Украины не существует и не может существовать в принципе, равно как и ее президент (да еще и доктор неких  наук, по совместительству).

Учился Райнбай на экономиста в Швейцарии, а защитился почему -то в Вене, в Австрии, в подозрительно короткие сроки.  Друзья, знавшие детали тех лет, во хмелю намекали на  покупку Райнбаем  звания доктора.

Ну хочет называть себя человек президентом (и доктором), казалось бы, флаг ему в руки, но это не совсем так. «Президентство» и «докторство» всех видов и мастей способствуют созданию иллюзии влиятельности, масштабности, глобальности и весомости очередного доктора-президента, такому, как говорится, уже не откажешь во взаимности и с которым у потенциального клиента прямо таки возникает желание более плотно начать общий бизнес. Доктор и президент группы компаний – это уровень, звучит, согласитесь.

Но, к справедливости нашего разговора заметим, что Кристоф Райнбай (01.08.1961 года рождения) проживает в Софиевской Борщаговке, ул.Шевченко 255/1, является учредителем и бенефициаром всех этих «Аргусов» (по одиночке), не более.

Руководителем же охранного «Аргуса» является некто Ратушный Валерий Павлович, код 1993012491, родился 26.07.1954, проживает: г. Киев, проспект Маяковского, 4, кв. 115, паспорт СО153092, ездит на автомобиле TOYOTA RAV4 гос. Номер АА9307АА, известный правоохранительным органам Украины потому, что привлекался к ответственности по ст. 195 Кодекса Украины об административных правонарушениях (нарушение правил обращения с оружием) несколько лет назад.

Пикантность правонарушения состот в том, что Ратушный Валерий Павлович совершил деяние непосредственно после новогодних праздников во дворе прокуратуры Деснянского района города Киева (ул.Каштановая, 9), где и был задержан с поличным. Получить доступ к делу в архиве пока не удалось, но злые языки утверждают, что Валерий Павлович, находясь в состоянии глубокого творческого  запоя, 05 января устроил развлекательно-спортивную стрельбу во дворе прокуратуры района. Прямо террорист какой-то, а не директор уважаемой охранной фирмы…

Кстати, Ратушный работал в «Аргусе» с момента его основания, однако, после вскрывшихся махинаций (жене Ратушного, Наталье Ивановне, выплачивалась  болем  чем  «скромная» зарплата, через которую выводились активы предприятия и более мелкие шалости, например, завладение зарплатной банковской картой одной из сотрудниц, на которую начислялась зарплата, снимаемая без ведома работницы  Валерием Павловичем) – был с треском и со скандалом уволен.

Но то ли помогли бывшие связи Ратушного в правоохранительных (точнее, тюремных, исправительных) органах (позволившие в свое время замять дело с незаконным применением оружия во дворе прокуратуры), толи ему чем-то удалось шантажировать Кристофа Райнбай (или пользоваться неосведомленностью и нерасторопностью последнего, как иностранца) – но спустя некоторое время Ратушный был восстановлен в должности и даже назначен директором еще одного «Аргуса» - упомянутого выше «Аргус-Сервис».

Кадровый потенциал Валерия Ратушного развился еще больше: во всех «Аргусах» те или иные должности занимают дружные и талантливые представители семьи Ратушных, включая сына Дмитрия Валерьевича, дочь Наталью Валерьевну и многочисленные  «друзья» семьи.

Кстати, сделаем небольшую рекурсию: на сайте ООО «Аргус-Персонал» указано, что партнером по поиску персонала ( директор, дочь, Ратушная Наталья Валерьевна) является всемирно известное агентство Friisberg&Partners International, однако, на сайте Friisberg&Partners International  сведений о взаимоотношениях с «Аргус-Персонал» не указано никаких.

Использованный Кристофом Райнбаем прием самоназвания доктора-президента, как мы видим, успешно проявляется и в других направлениях работы «Аргусов» (правда, чего-то скромненько, можно развернуться и покруче).

Сам Кристоф Райнбай, по свидетельству близких друзей и окружения последнего – человек исключительно вспыльчивый, мстительный  и тщеславный. Проявляются сии качества во всем – и не только в стремлении обозначить себя, как весомого в обществе доктора-президента.

На счету немца Кристофа Райнбай:

- и бытовое моральное разложение (вступление в интимную связь в доме супругов  с уборщицей  Юлией Петровной  Хитрой (11.08.1978 года рождения, проживающей по адресу проспект Маяковского, дом 34,кв.225 - сотрудницей  Аргус

-и неоднократное избиение жены  украинки (в 2000м году это привело к госпитализации последней, которая будучи беременной находилась после общения с супругом в состоянии угрозы выкидыша)

- и такие проявления  немецкой “бережливости”, как требование к жене максимально экономить,  чтобы избежать банкротства компаний мужа с одновременной безудержной тратой  «семейного капитала»  на показушную щедрость по отношению к существующим и возможным клиентам  и возвеличивание  президента-доктора. Так со счета жены  после  ухода  от нее по  доверенности Райнбай  снял крупную сумму денег, назвав ее алиментами на детей, а из  сейфа жены, ключ от которого заранее выкрал, присвоил все ее сбережения. Яхту  оформил на сына, а машину продал, чтобы не пришлось делить.

На его счету  и  банальное воровство совместно нажитого за 22 года !!! жизни имущества – пока   жена была в отпуске с ребенком, Кристоф Райнбай вывез из совместного жилья (при участии, разумеется, работников всех «Аргусов» (и «охранного», и «уборочного» и «персонального») все ценные вещи и документы (тем самим подготовив почву для широко известной юристам бракоразводных процессов схемы – через сокрытие совместно нажитого имущества организовывать его дележ в пределах той составляющей, наличие которой физически удастся доказать второй стороне.

То есть, поясним для несведущих граждан: имущество супругов, нажитое в браке является совместной собственностью и при разводе делится пополам. Однако, ежели самый «шустрый» супруг скроет (вывезет, спрячет) имущество, то второму супругу необходимо в суде доказывать, что среди совместного имущества было не только кровать и тумбочка (оставшиеся в квартире), но и антиквариат, драгоценности, наличные деньги, предметы искусства и т. д.

Кристоф Райнбай эту схему знал и воплотил в жизнь лучше самих прожженных брачных аферистов и альфонсов – вывез и спрятал практически все, заранее подготовив почву к «облапошиванию»  супруги  украинки. Талант президента-доктора, как мы видим, многогранен и широк.

В чем же бизнес-успешность «Аргусов» (в общем) и Кристофа  Райнбая в частности?

О том, как «тройственный» союз «Аргусов» разрабатывать и реализует  схемы, приносящие барыши (от ухода от уплаты налогов путем взаимно согласованных действий и «налоговой взаимопомощи» между членами группы до   рейдерского захвата (а то и банальному воровства)  обслуживаемых предприятий) мы поговорим детально в другой раз, сегодня же, как и обещали, ограничимся лишь охранным направлением деятельности «Аргуса».

Итак, в поле охранной деятельности  «Аргуса»  находятся (если верить официальному сайту) посольства Швейцарии, Германии, Австрии и Швеции , представительство Европейской комиссии  в Украине,  отели  Хаят,  Хилтон,  Опера, Рэдисон Блу, представительства крупных международных компаний.

Доля правды в этом есть, но, с учетом небольших замечаний и возражений: дипломатические представительства «по серьезному» они не охраняют. «Аргус» свою охранную функцию проявляет лишь в том, что посетителей на входе встречают охранники «Аргуса», которые занимаются тем, что отгоняют мало приглядных бомжей от входов в посольства и в случае очередей за визами – устанавливают турникеты и металлоискатели, но звучит «охраняем посольство» ведь гордо, согласитесь.

То же самое и в отношении гостиниц и представительств международных компаний – каждое имеет «свою» охранную структуру, интегрированную в систему компании, со своими источниками информации, технологиями, наработками, опытом. Охрана «Аргуса» опять же выполняет функции, сходные с функциями бабушки-консьержки в новостройке, задача которой спрашивать кто куда идет и обсуждать с подружками моральный облик того или иного посетителя.

Интересны также способы привлечения клиентов «Аргуса»:

Претендуя на  безукоризненную репутацию иностранца и используя дешевые «понты» доктора-президента, свое пребывание до скандала, связанного с изменой жене с уборщицей и воровства общего имущества, членом правления Немецкой лютеранской церкви, Райнбай выигрывал большую часть тендеров на охрану объектов дипломатического и гостиничного направления. При этом  его конкурентам и общественности не были известны его личные дружеские отношения с руководителями компаний, лично подписавшими договора с компанией ”Argus”.

Налаживание отношений проходило через детей (австрийское посольство –дружба его дочери с дочерями посла, швейцарское посольство - учеба  его сына с дочерью посла, гостиница Хаят – дружба дочери с  дочерью управляющего гостиницей, Сименс –дочь руководителя отдела безопасности получает зарплату в Аргус и т.д.).

Для сохранения этой искренней «дружбы» использовалась система  подарков, приглашения в ресторан  и личных  услуг весьма пикантного характера (о них мы тоже поговорим в следующий раз) подписывающим договора “друзьям” и их родственникам.

«Семейный подряд», короче и тесные околосемейные  связи. Правда, Райнбай в последнее время стал изменять своему правилу ведения бизнеса –  налаживать последний через семью и семьи, внезапно, вопреки  обыкновению, разрушив свою семью, вступив в интимную связь с уборщицей , и будучи застуканным на месте – не нашел  ничего лучшего, как уличив момент – сбежать с совместно нажитым имуществом (впрочем, об этом  мы писали выше).

Распространится ли практика вназапного изменения бизнес-подходов Райнбая на отношения с семьями послов, консулов и топ-менеджмента гостиниц и международных компаний на диаметральную (либо же она будет трансформирована на более, скажем так, ощутимое, физическое внедрение в семьи (и отдельных их членов) со стороны любвеобильного Райнбая – покажет время (хотя есть некие предпосылки, что Кристоф  таки уже, давно начал внедряться во все, что движеться и шевелится)…

Наше  увлекательное исследование  только начинается. Продолжение, как говорится, будет.

 

Алексей Святогор, Алексей Сухый

 

Охранная фирма «Аргус»: международные проходимцы под личиной добродетели

Скандалы

Охранная фирма «Аргус»: международные проходимцы под  личиной добродетели

 

Кто охраняет  гостиницы Хилтон, Хаят, Рэдисон Блу в Киеве, посольства Швеции, Германии, Австрии и Швейцарии, представительство Европейского Союза,  компании Сименс, Фиге,  Кюне +, Нагель и другие…?

В поле нашего зрения попало одно весьма «интересное» и пикантное во всех отношениях предприятие со 100% иностранным капиталом «Аргус», идентификационный  код  24719411, (г. Киев, улица Артема, 81), занимающееся охранными услугами.

Точнее, существует целая, так сказать, сеть (группа) компаний «Аргус», позиционирующая себя как триединую многоликую контору, состоящую из упомянутого нами предприятия со 100% иностранным капиталом «Аргус», а также ООО «Аргус-Сервис» (идентификационный код 31243451, г. Киев, улица Андрея Иванова, 10) и ООО «Аргус-Персонал» (идентификационный код 32559824, г. Киев, улица Артема, 81).

«Аргус-Сервис» занимается клининговой деятельностью (уборкой помещений), «Аргус-Персонал» якобы осуществляет рекрутинговые услуги (поиск персонала), о них мы поговорим детально в другой раз (и поверьте, скучно не будет), сегодня мы же сконцентрируем внимание на «охранном» направлении деятельности именно «Аргуса», как такового. И поговорить есть о чем, от финансовых махинаций этой «сетевой» конторы до морального облика как руководства, так и учредителя (бенефициара) предприятий.

Итак, президентом «Группы компаний «Аргус» громко и почетно называет себя в обращении к клиентам   доктор  Райнбай (полные фамилия и имя  в украинской транскрипции – Райнбай Кристоф  Ганс.

При этом сего почтенного джентльмена (немца по происхождению) нимало не смущает то обстоятельство, что такая организационно-правовая форма, как «Группа компаний» по законодательству Украины не существует и не может существовать в принципе, равно как и ее президент (да еще и доктор неких  наук, по совместительству).

Учился Райнбай на экономиста в Швейцарии, а защитился почему -то в Вене, в Австрии, в подозрительно короткие сроки.  Друзья, знавшие детали тех лет, во хмелю намекали на  покупку Райнбаем  звания доктора.

Ну хочет называть себя человек президентом (и доктором), казалось бы, флаг ему в руки, но это не совсем так. «Президентство» и «докторство» всех видов и мастей способствуют созданию иллюзии влиятельности, масштабности, глобальности и весомости очередного доктора-президента, такому, как говорится, уже не откажешь во взаимности и с которым у потенциального клиента прямо таки возникает желание более плотно начать общий бизнес. Доктор и президент группы компаний – это уровень, звучит, согласитесь.

Но, к справедливости нашего разговора заметим, что Кристоф Райнбай (01.08.1961 года рождения) проживает в Софиевской Борщаговке, ул.Шевченко 255/1, является учредителем и бенефициаром всех этих «Аргусов» (по одиночке), не более.

Руководителем же охранного «Аргуса» является некто Ратушный Валерий Павлович, код 1993012491, родился 26.07.1954, проживает: г. Киев, проспект Маяковского, 4, кв. 115, паспорт СО153092, ездит на автомобиле TOYOTA RAV4 гос. Номер АА9307АА, известный правоохранительным органам Украины потому, что привлекался к ответственности по ст. 195 Кодекса Украины об административных правонарушениях (нарушение правил обращения с оружием) несколько лет назад.

Пикантность правонарушения состот в том, что Ратушный Валерий Павлович совершил деяние непосредственно после новогодних праздников во дворе прокуратуры Деснянского района города Киева (ул.Каштановая, 9), где и был задержан с поличным. Получить доступ к делу в архиве пока не удалось, но злые языки утверждают, что Валерий Павлович, находясь в состоянии глубокого творческого  запоя, 05 января устроил развлекательно-спортивную стрельбу во дворе прокуратуры района. Прямо террорист какой-то, а не директор уважаемой охранной фирмы…

Кстати, Ратушный работал в «Аргусе» с момента его основания, однако, после вскрывшихся махинаций (жене Ратушного, Наталье Ивановне, выплачивалась  болем  чем  «скромная» зарплата, через которую выводились активы предприятия и более мелкие шалости, например, завладение зарплатной банковской картой одной из сотрудниц, на которую начислялась зарплата, снимаемая без ведома работницы  Валерием Павловичем) – был с треском и со скандалом уволен.

Но то ли помогли бывшие связи Ратушного в правоохранительных (точнее, тюремных, исправительных) органах (позволившие в свое время замять дело с незаконным применением оружия во дворе прокуратуры), толи ему чем-то удалось шантажировать Кристофа Райнбай (или пользоваться неосведомленностью и нерасторопностью последнего, как иностранца) – но спустя некоторое время Ратушный был восстановлен в должности и даже назначен директором еще одного «Аргуса» - упомянутого выше «Аргус-Сервис».

Кадровый потенциал Валерия Ратушного развился еще больше: во всех «Аргусах» те или иные должности занимают дружные и талантливые представители семьи Ратушных, включая сына Дмитрия Валерьевича, дочь Наталью Валерьевну и многочисленные  «друзья» семьи.

Кстати, сделаем небольшую рекурсию: на сайте ООО «Аргус-Персонал» указано, что партнером по поиску персонала ( директор, дочь, Ратушная Наталья Валерьевна) является всемирно известное агентство Friisberg&Partners International, однако, на сайте Friisberg&Partners International  сведений о взаимоотношениях с «Аргус-Персонал» не указано никаких.

Использованный Кристофом Райнбаем прием самоназвания доктора-президента, как мы видим, успешно проявляется и в других направлениях работы «Аргусов» (правда, чего-то скромненько, можно развернуться и покруче).

Сам Кристоф Райнбай, по свидетельству близких друзей и окружения последнего – человек исключительно вспыльчивый, мстительный  и тщеславный. Проявляются сии качества во всем – и не только в стремлении обозначить себя, как весомого в обществе доктора-президента.

На счету немца Кристофа Райнбай:

- и бытовое моральное разложение (вступление в интимную связь в доме супругов  с уборщицей  Юлией Петровной  Хитрой (11.08.1978 года рождения, проживающей по адресу проспект Маяковского, дом 34,кв.225 - сотрудницей  Аргус

-и неоднократное избиение жены  украинки (в 2000м году это привело к госпитализации последней, которая будучи беременной находилась после общения с супругом в состоянии угрозы выкидыша)

- и такие проявления  немецкой “бережливости”, как требование к жене максимально экономить,  чтобы избежать банкротства компаний мужа с одновременной безудержной тратой  «семейного капитала»  на показушную щедрость по отношению к существующим и возможным клиентам  и возвеличивание  президента-доктора. Так со счета жены  после  ухода  от нее по  доверенности Райнбай  снял крупную сумму денег, назвав ее алиментами на детей, а из  сейфа жены, ключ от которого заранее выкрал, присвоил все ее сбережения. Яхту  оформил на сына, а машину продал, чтобы не пришлось делить.

На его счету  и  банальное воровство совместно нажитого за 22 года !!! жизни имущества – пока   жена была в отпуске с ребенком, Кристоф Райнбай вывез из совместного жилья (при участии, разумеется, работников всех «Аргусов» (и «охранного», и «уборочного» и «персонального») все ценные вещи и документы (тем самим подготовив почву для широко известной юристам бракоразводных процессов схемы – через сокрытие совместно нажитого имущества организовывать его дележ в пределах той составляющей, наличие которой физически удастся доказать второй стороне.

То есть, поясним для несведущих граждан: имущество супругов, нажитое в браке является совместной собственностью и при разводе делится пополам. Однако, ежели самый «шустрый» супруг скроет (вывезет, спрячет) имущество, то второму супругу необходимо в суде доказывать, что среди совместного имущества было не только кровать и тумбочка (оставшиеся в квартире), но и антиквариат, драгоценности, наличные деньги, предметы искусства и т. д.

Кристоф Райнбай эту схему знал и воплотил в жизнь лучше самих прожженных брачных аферистов и альфонсов – вывез и спрятал практически все, заранее подготовив почву к «облапошиванию»  супруги  украинки. Талант президента-доктора, как мы видим, многогранен и широк.

В чем же бизнес-успешность «Аргусов» (в общем) и Кристофа  Райнбая в частности?

О том, как «тройственный» союз «Аргусов» разрабатывать и реализует  схемы, приносящие барыши (от ухода от уплаты налогов путем взаимно согласованных действий и «налоговой взаимопомощи» между членами группы до   рейдерского захвата (а то и банальному воровства)  обслуживаемых предприятий) мы поговорим детально в другой раз, сегодня же, как и обещали, ограничимся лишь охранным направлением деятельности «Аргуса».

Итак, в поле охранной деятельности  «Аргуса»  находятся (если верить официальному сайту) посольства Швейцарии, Германии, Австрии и Швеции , представительство Европейской комиссии  в Украине,  отели  Хаят,  Хилтон,  Опера, Рэдисон Блу, представительства крупных международных компаний.

Доля правды в этом есть, но, с учетом небольших замечаний и возражений: дипломатические представительства «по серьезному» они не охраняют. «Аргус» свою охранную функцию проявляет лишь в том, что посетителей на входе встречают охранники «Аргуса», которые занимаются тем, что отгоняют мало приглядных бомжей от входов в посольства и в случае очередей за визами – устанавливают турникеты и металлоискатели, но звучит «охраняем посольство» ведь гордо, согласитесь.

То же самое и в отношении гостиниц и представительств международных компаний – каждое имеет «свою» охранную структуру, интегрированную в систему компании, со своими источниками информации, технологиями, наработками, опытом. Охрана «Аргуса» опять же выполняет функции, сходные с функциями бабушки-консьержки в новостройке, задача которой спрашивать кто куда идет и обсуждать с подружками моральный облик того или иного посетителя.

Интересны также способы привлечения клиентов «Аргуса»:

Претендуя на  безукоризненную репутацию иностранца и используя дешевые «понты» доктора-президента, свое пребывание до скандала, связанного с изменой жене с уборщицей и воровства общего имущества, членом правления Немецкой лютеранской церкви, Райнбай выигрывал большую часть тендеров на охрану объектов дипломатического и гостиничного направления. При этом  его конкурентам и общественности не были известны его личные дружеские отношения с руководителями компаний, лично подписавшими договора с компанией ”Argus”.

Налаживание отношений проходило через детей (австрийское посольство –дружба его дочери с дочерями посла, швейцарское посольство - учеба  его сына с дочерью посла, гостиница Хаят – дружба дочери с  дочерью управляющего гостиницей, Сименс –дочь руководителя отдела безопасности получает зарплату в Аргус и т.д.).

Для сохранения этой искренней «дружбы» использовалась система  подарков, приглашения в ресторан  и личных  услуг весьма пикантного характера (о них мы тоже поговорим в следующий раз) подписывающим договора “друзьям” и их родственникам.

«Семейный подряд», короче и тесные околосемейные  связи. Правда, Райнбай в последнее время стал изменять своему правилу ведения бизнеса –  налаживать последний через семью и семьи, внезапно, вопреки  обыкновению, разрушив свою семью, вступив в интимную связь с уборщицей , и будучи застуканным на месте – не нашел  ничего лучшего, как уличив момент – сбежать с совместно нажитым имуществом (впрочем, об этом  мы писали выше).

Распространится ли практика вназапного изменения бизнес-подходов Райнбая на отношения с семьями послов, консулов и топ-менеджмента гостиниц и международных компаний на диаметральную (либо же она будет трансформирована на более, скажем так, ощутимое, физическое внедрение в семьи (и отдельных их членов) со стороны любвеобильного Райнбая – покажет время (хотя есть некие предпосылки, что Кристоф  таки уже, давно начал внедряться во все, что движеться и шевелится)…

Наше  увлекательное исследование  только начинается. Продолжение, как говорится, будет.

 

Алексей Святогор, Алексей Сухый

 

Небезпечні шоу на українському телебаченні

Скандалы

Небезпечні шоу на українському телебаченні

Як за допомогою телевізора в Україні здійснюється обкатка кремлівських зомбі-програм для інформаційно-психологічного впливу на поведінку людей і маніпулювання масовою свідомістю.

За визначенням, шоу є різновидом розважальної програми, що має формат телевізійної постановки. Серед них окремо виділяють ток-шоу (англ. talk show) як жанр телепередачі, телевізійної дискусії, обговорення питань загального інтересу, точок зору. Зазвичай у ток-шоу беруть участь запрошені експерти з якихось конкретних питань, гості, але можуть також бути присутні глядачі. Спілкування гостей телепрограми організує звичайно один телеведучий (модератор), або декілька телеведучих. В усіх якісних шоу, котрі спрямовано на об’єктивне інформування глядачів, обмін думками, налагодження конструктивного діалогу, досягнення консенсусу чи пошук шляхів розв’язання певних проблем основною темою дискусії є інтерв’ю із запрошеними гостями студії – політиками, представниками бізнесу, досвідченими фахівцями чи визнаними експертами з тих чи інших питань.

Зараз ітиметься про погані шоу – з негативним або маніпулятивним посилом і навмисним спотворенням інформації. По суті, це навіть не шоу, а приватні пропагандистські майданчики для зомбування населення і плекання невігластва, але вони ззовні «маскуються» під шоу – як підроблені товари на полицях магазинів маскуються серед оригінальних і якісних. Шоу (проект) може називатися як завгодно – «Вагітна у 60», «Міняю чоловіка», «Майстер-шеф пенсіонери», «Всі на одного», «Битва шарлатанів» або «Слідство ведуть статисти» тощо. В них не буде згадки про реальні проблеми, що існують у суспільстві – натомість увагу глядача будуть намагатися увести від них якомога далі, у бік соціальних міфів і різного інформаційного сміття. Забити людям голови телевізійною «жуйкою» - одна з кремлівських технологій, чому тут дивуватися…

Для кожного проекту є своя, чітко визначена цільова аудиторія (групи глядачів відповідного віку, статі, освіти, роду занять) і відповідний ефірний час. Темами для винесення на загальне обговорення завжди будуть резонансні, гучні події чи екстремальні ситуації, інакше глядачам буде нецікаво. Адже, погодьтеся, на звичайних ситуаціях і історіях пересічних людей складно розкрутити популярність телеканалу та підвищити його рейтинги.

«Це Марія Іванівна, вона народилася у звичайній сім’ї, закінчила школу, потім здобула спеціальність, вийшла заміж, народила дитину, щодня добирається на роботу і з роботи одним зручним маршрутом…» - таким увагу глядача не привернути, потрібен «екшн» і щось скандальне. Тому темою популярних ток-шоу стає приблизно таке: «Це сестри-підлітки Марійка та Іванка, їх ґвалтує вітчим. Розкажіть, дівчатка, коли і як це розпочалося…», - ось такий бруд будуть переглядати, будуть жваво обговорювати запрошені гості студії, ще і з неприхованим задоволенням смакуючи пікантні подробиці.

Взагалі навіть у повсякденному житті можуть відбуватися події, що були б варті окремої програми на телебаченні, однак те, що нам показує телевізор, роздмухано до гіпертрофованих форм, до гротеску.

Що так приваблює глядачів у цих екстремальних, скандальних шоу? Перш за все, яскраве емоційне забарвлення, емоційний підйом, відчуття нервового збудження (наче пробудження), аж до стану, подібного до афективного – з готовністю діяти, долучатися до чогось, реагувати й висловлювати свою позицію. І, звісно ж, особливо приваблює глядачів те санкціонування «забороненого», що відбувається з боку ведучого.

Як відбувається схвалення певної девіантної поведінки? Скажімо, відбуваються студійні зйомки телепрограми. У зйомках беруть участь декілька десятків учасників – це «глядачі» та «гості» (запрошені експерти), склад яких заздалегідь планується і ретельно добирається. На початку роботи аудиторію «розігрівають», зазвичай демонструючи на екрані якийсь сюжет, перегляд якого викликає конкретно в цих учасників сильні (бажано негативні) емоції. Можна зібрати у залі веганів і показати їм відеозапис забою скота, можна зібрати прихильників «руського міру» та показати їм відео звільнення будь-якого нашого міста з-під окупації, - реакція буде однаково бурхливою та агресивною (бо якби склад учасників був дійсно різноманітним, то і реакція була б цілком адекватною, але то продюсерам не потрібно, - ми ж зараз ведемо розмову про погані шоу). Демонстрація супроводжується відповідними коментарями ведучого, що спрямовують дискусію в потрібне русло. «Потрібне» тут не означає правдиве чи орієнтоване на пошук істини або налагодження конструктивного діалогу. Ні, ведучий навіть не зобов’язаний цього робити – головним і визначальним тут є політика телеканалу.

Телеканали, слід зауважити, у нас є переважно приватними й такими, що задіяно на повну потужність у період підготовки до виборів. У періоди між виборами вони обслуговують корпоративні інтереси власників, у тому числі виконують замовлення певних політичних сил або окремих депутатів для піару, просування тих чи інших ідеологій, програм або підготовки підґрунтя для лобіювання законопроектів.

«Такі не достойні жити!», - вигукують глядачі у студійній залі, і група з декількох десятків інших присутніх на знімальному майданчику це схвалює – або мовчазною згодою, або відвертими висловлюваннями із закликами до фізичного знищення якоїсь конкретної людини (з якою вони навіть особисто не знайомі та вперше бачать наживо), оголошення її «поза законом» в умовах удаваної безкараності. І всі дивляться на ведучого, котрий задає всьому цьому спектаклю «мотив» і лад: він теж своїми словами, позою, мімікою, жестами дає зрозуміти (а точніше, диктує) аудиторії певний вид реакції та поведінки.

Інформаційно-психологічний вплив у студії орієнтовано на малі та середні групи. Коли програма виходить в ефір, то далі набагато більша кількість глядачів перед екранами телевізорів або у соцмережах підхоплюють той настрій, з відповідними вербальними маркерами (простіше кажучи, повторюють, як папуги), і поширюють його з тими саме шаблонами, усталеними висловами. Власне, так і здійснюється передавання (екстраполяція) того чи іншого маніпулятивного посилу: від малих і середніх груп – на великі групи.

«Це не я прагну мститися, трощити магазин (банк, кафе тощо), закликати до штурмів і погромів – це мені ведучий дозволив», або «це не я готовий вбивати – ведучий показує, що це нормально і законно, він і всі тут це схвалюють», - приблизно така формула закладається у свідомість людини замість її власних раціональних переконань. Адже раціональне «вимикається» повністю, коли щодо індивіда здійснюється вплив на його емоційну сферу.

- Ну, я думаю, скора в праваахранітєльниє органи паступят новиє саабщєнія а самасудах, толька вряд лі каво-та найдут, - промовить ведучий, котрий  так само знімає із себе відповідальність за той масовий психоз, який він влаштував у студії.

«Це не я підбурюю до скоєння злочинів та нехтування законом – це експерти у студії констатують», «це не я схвалюю радикальні засоби досягнення мети – так вважається нормальним і суспільстві», «це не я закликаю до фізичної розправи над громадянами – така думка аудиторії», «це не я розпалюю ненависть у суспільстві – це позиція глядачів», «це не я налаштовую до дій щодо повалення конституційного ладу – я тут просто показую, чого хоче народ», «це не я принижую людину, котра намагається відстоювати протилежні погляди – це мені аудиторія передає настрої більшості».

Найчастіше для масової промивки мозків застосовується такий маніпулятивний прийом, як звернення до анонімного авторитету: «вчені встановили», «експерти вважають», «фахівці рекомендують»,  «громадська думка показує», «всі переконані» і так далі. На якій підставі «вважають»? Хто ці вчені, їхні прізвища, суть висновків, джерело? Звідки взялися «експерти» з «фахівцями» та які підстави їм вірити? Що за «громадська думка»? Те ж саме, що і «всі переконані» - це три – п’ять десятків найбільш екзальтованих фанатиків, яких можна легко зібрати в одному місці для «картинки» на телебаченні.

Отже, механізм інформаційно-психологічного впливу спрацьовує так: спочатку в людей штучно розбурхуються найнижчі, негативні емоції: гніву, страху, розпачу, люті, ненависті, заздрощів та ін. Раціональне сприйняття реальності «вимикається», і його підміняє емоційне, аж до афективного – коли людина не здатна критично оцінювати зміст інформації, свої вчинки та поведінку, а також їх наслідки. На цьому етапі до свідомості присутніх можна закласти будь-які програми, навіть найбезглуздіші. Чим більше учасників у студії, тим сильнішим буде ефект від таких маніпуляцій, хоча для цього цілком достатньо середньої групи від 30 до 50 осіб.

Учасники проекту і глядачі отримують в особі ведучого (модератора) свого роду наставника – «батьківську» постать, такого собі лідера, гуру, всезнаючого, досвідченого, хто прямо тут і зараз здатний одразу встановити істину та відновити справедливість. «Нарешті він наважився за мене висловити те, що я думаю! От, молодець, я за нього!», - розмірковує прихильник ведучого з числа гостей або телеглядачів, і тут зовсім не принципово, про що йдеться в темі – хоч про захист прав копрофілів. Якщо ведучий теж відкрито або завуальовано підтримує ідеологію копрофілії, він неодмінно скаже такі слова: «так, усі, хто сьогодні зібралися у нашій студії, показали, що копрофілів багато і вони готові захищати свої права, що в цій сфері існують проблеми і їх треба вирішувати, а тому ми з вами окреслили основні перспективи подальшої роботи і будемо всіма способами боротися за екскременти, брати участь у підготовці відповідних законопроектів, проводити акції та мітинги, а також усіляко відстоювати свої інтереси та вимагати від держави їх забезпечення».

Тепер – про побічні ефекти участі у груповому промиванні мозків. Передусім, у людини зі слабкою психікою можуть виникнути невроз, реактивні стани та численні соматичні порушення. Адже під час роботи з групою (в даному випадку, з учасниками обговорення у студії чи присутніми на знімальному майданчику) штучно створюється психотравмуюча ситуація. І продюсери проекту, ведучий і режисер роблять це навмисно, коли мають конкретну мету навіяти суспільству певні міфи та змусити повірити в реальність брехні.

А потім декого з учасників доправляють до лікарень із серцевими нападами чи у стані гіпертонічного кризу, декого – із симптоматикою нервових розладів. У багатьох після таких «шоу» спостерігаються розлад особистості, нав’язливі стани, депресія, головний біль і запаморочення, дратівливість і напруженість, порушення сну і травлення, інша психосоматика. Таке може статися і з абсолютно врівноваженими людьми. Прямо під час зйомок можуть вчинятися небезпечні дії, що можуть призвести до фатальних наслідків, також нерідко провокуються бійки з травмуванням людей. А найстрашніше – людину може бути доведено до самогубства, і подібні випадки вже були, тільки про це не прийнято говорити – телеканали захищають свій позитивний імідж. Взагалі ця тема настільки широка, що про це я хочу розповісти вам окремо, і зроблю це одразу, як тільки матиму ще більш повну інформацію та відповіді на запити.

Як розпізнати небезпечні шоу та захистити себе і близьких від негативного інформаційно-психологічного впливу?

Спочатку для тих, хто бажає сам опинитися по той бік екрану. Спробуйте поставити собі просте запитання: як люди потрапляють до телевізора? Вони якісь особливі? Вони такі ж саме, а в чомусь навіть і гірші та менш розумніші за нас. Хочете опинитися на їхньому місці? В цьому немає нічого поганого. Людина бажає популярності, телеканал – того ж саме, тільки це зветься рейтингом, допомагає розширювати глядацьку аудиторію (що особливо важливо для піару окремих діячів з політичних та бізнес-кіл, а також для роботи з електоратом) і приносить прибутки. Варто пам’ятати: всі відзняті матеріали за вашою участю є власністю телеканалу, який може розпоряджатися ними на власний розсуд. Наприклад, випустити «нарізку» на кшталт «Найжахливіші виступи» або «Кумедні моменти», де під променистим брендом дружини сепаратиста і ворога України Медведчука будуть показувати, як члені журі реготали над невдалими спробами людей показати свої вміння. Відео швидко стане дуже популярним, і мало хто замислиться, як почуваються зараз його «герої» і чи живі вони. Або коли є мета показати певну категорію людей у негативному світлі, висвітлити якусь подію (явище) тільки в тому ракурсі, як потрібно показати, то продюсери з режисером, навіть якщо ви будете єдиний казати правду й мати рацію, перевернуть усе з ніг на голову, за допомогою монтажу повирізають усе їм невигідне, буквально з окремих слів «склеять» потрібні ваші фрази, зроблять з чорного біле та навпаки.

Якщо ви є фахівцем у певній галузі та самі маєте, що сказати, то цілком можливо, що одного дня вас зненацька запросять для участі у проекті, в якомусь тематичному випуску. Або, можливо, ви пережили події, про які телеканал захоче розповісти глядачам. Тоді вас розшукають самі, з вами зв’яжуться і будуть поводитися виключно коректно і ввічливо. Журналісти телеканалу та знімальна група оточать вас турботою, заберуть і безкоштовно привезуть з усіма зручностями. Вони будуть такими щедрими аж до моменту ефірного випуску програми, а потім на вас може очікувати «сюрприз» - скільки б хорошого і мудрого ви не сказали під час запису, покажуть лише те, що мають намір показати. З десяти годин запису зробити 40 хвилин? Легко! Ці хлопці й дівчата, звісно, не хотіли вам нічого поганого – тут only business, нічого особистого.

Може статися так, що ви взагалі не дивитися телевізор і не підозрюєте про існування проектів, які вам не цікаві. Все одно, не полінуйтеся, з’ясуйте інформацію про телеканал і його власника, перегляньте хоча б останні декілька випусків. Перше, з чим слід ознайомитись – це тематика і сам формат програми. Якщо там мають місце скандали і бійки, то це перша ознака того, що програма не для людини, котра поважає себе.

Друге, на що слід звернути увагу – це склад експертів. Якщо про проблеми комунального господарства, розпорядження бюджетними коштами, оподаткування і соціальної політики розпатякують актори чи співаки, то шоу є постановочним і слугує або меті піару якоїсь особи, або знімається для підготовки підґрунтя і протаскування якогось законопроекту чи програми, прийняття якого вигідно тільки вузькому колу осіб. Сьогодні «зірки» та «зірульки», як піонери, будуть старанно виконувати ролі, скажімо, захисників щурів від дератизації, а завтра з таким само завзяттям будуть агітувати за ідеї відмови від євроінтеграції, здачі агресорові українських територій або за повну заборону вихідних днів і відпусток.

За допомогою телевізора можливо все, недаремно однин з телеканалів узяв собі цю фразу за офіційний слоган. Можливо все, коли до справи береться «дипломований фахівець», який пройшов навчання і спеціальну підготовку в Росії, під пильним оком кураторів з ФСБ. Цілком можливо перетворити людей на слухняну біомасу та вбити їм у голову будь-яку маячню, тут по приклади й ходити далеко не треба – в Криму та на Донбасі пропаганда на ТБ і радіо вже зробила свою чорну справу.

Третє – це мова і термінологія учасників. Є таке поняття, як «мова ворожнечі», за допомогою якої суспільству нав’язуються певні стереотипи. Порівняймо: «переселенці» - «українські громадяни»; «біженці з Донбасу» - «проукраїнські патріоти з Донбасу»; «внутрішньо переміщені особи» - «люди, що постраждали внаслідок окупації та збройної агресії». Шаблони проти здорового глузду.

Коли шоу пронизане шаблонами та стереотипами, то від нього не варто очікувати нічого конструктивного. Там, де спостерігається навішування ярликів і таврування, буде спотворено все та показано так, як вигідно замовнику чи власнику телеканалу. Не очікуйте правди чи якихось змін після таких програм – максимум, цей медіапродукт може задовольнити потребу в розвагах, полоскотати нерви та додати гострих відчуттів. І те – лише на короткий час, а далі продюсерам треба буде порушувати нові теми, ще більш «гострі», ще більш резонансні, оскільки народ звикає до насильства.

І щодо термінології: шаблонні фрази, порушення вимог логіки в побудові суджень, емоції замість обґрунтування – це примітивні, але дієві маніпулятивні засоби впливу на аудиторію та видавання власних інтересів за громадську думку. Слухаєш мовця і розумієш, що це не його слова, все якось завчено, шаблонно, одноманітно – як у секті. Жодних інших думок мовець не сприймає, в опонентах бачить ворогів і мішені для знущання, готовий жорстко переслідувати кожного, хто вважає інакше.

Четверте, щодо особистості ведучого, а саме його фахової підготовки. Цю інформацію можна легко знайти на сайті телеканалу, де йдеться про проект. Звідти дізнаємося короткі біографічні відомості (а публічні особи прагнуть привернути більше уваги до різних своїх здобутків, дипломів та регалій). І читаємо, наприклад: пройшов курс навчання в МГІ, в центрі нейро-лінгвістичного програмування у Москві. Навіть серед тих, хто ознайомиться з цією біографічною довідкою, мало хто зауважить, що таке МГІ. Московський гештальт інститут.

У Росії весь гештальт, як і вся сфера практичної психології, перебуває під кураторством ФСБ. Раніше був під крилом КДБ, тепер – ФСБ. Так само, на замовлення ФСБ проводить дослідження МГУ ім. Ломоносова, де працює найвідоміший своїми розробками факультет психології. Там зараз розроблюється тематика, пов’язана з методами впливу на групову поведінку людей, прийомами пропаганди, інформаційно-психологічних методів ведення війни та ще багато чого цікавого. Окремі теми мають грифи обмеження. Замовником проведення науково-дослідних робіт і споживачем їх результатів також є ФСБ.

Що являє собою НЛП в руках спецслужб Московії, то пояснювати не потрібно. Якщо поцікавитися змістом програми підготовки гештальт-тренерів у МГІ, то можна знайти те, що було цілком очікувано: гештальт-підхід у роботі з групами, феномени поля у груповій динаміці, робота з парами, малими системами тощо. Ось вони, суто кедебістські методи групової промивки мозків. А потім після такого в людей починається розшарування особистості, неврози тощо. Потім учасники вчиняють суїциди або відбувається масове божевілля на якійсь темі (наприклад, на бродячих собаках). І ці технології проходять обкатку у нас.

У питаннях використання масової аудиторії чинне законодавство встановлює відповідальність лише за порушення встановлених вимог щодо заняття народною медициною (цілительством), що передбачено ст. 46-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч. 3 ст. 32 Основ законодавства України про охорону здоров’я з метою запобігання шкоди здоров’ю населення застосування гіпнозу, навіювання, інших методів психологічного і психотерапевтичного впливу дозволяється лише у місцях та в порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Іншими словами, лікувати методами «а-ля Кашпіровський» не можна, зате робити групове промивання мозків за допомогою телевізора – без проблем. Значна частина телепроектів і шоу, що належать нібито українським телеканалам, насправді не є оригінальними – ідея є запозиченням, «калькою» з аналогічних проектів Російської Федерації. Такий прихований «імпорт» з країни, де на загальнодержавному рівні всю інформаційну політику спрямовано на виправдання і схвалення імперських амбіцій, нехтування правами людини, плекання невігластва і правового нігілізму, становить серйозну небезпеку для нашої нації. Ми дивуємося тому, як телевізор в РФ замінив пересічному глядачеві розум і став інструментом перетворення народу на стадо, ми сміємося над жертвами пропаганди, але не помічаємо тих отруйних паростків, які російський телевізор пустив у нашому медіапросторі.

Закон України «Про основи національної безпеки України» у ст. 7 відносить намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації до загроз національним інтересам в інформаційній сфері. Однак при цьому законодавцем досі не напрацьовано дієвих правових механізмів для подальшої реалізації заходів щодо протидії таким проявам, а тому інформаційну війну ми програємо.

Отже, простежується тенденція до безконтрольного використання методів негативної пропаганди та маніпулятивних прийомів інформаційно-психологічного впливу, що в подальшому загрожує набути характеру незворотних змін у суспільній свідомості. Це, а також об’єктивний брак правової культури значної частини населення, особливо підлітків і молоді, дають підстави вважати застосовувані з боку держави заходи недостатніми. В діяльності, зокрема, органів телебачення і радіомовлення, які є відповідальними за виконання завдання аналізу процесів і тенденцій, що відбуваються у сфері інформаційної безпеки, наявні суттєві перешкоди. Моніторинг телерадіоефіру (здійснення якого безпосередньо передбачено серед завдань Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення), і розроблення заходів щодо запобігання внутрішньому і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує інформаційній безпеці держави, суспільства, особи (обов’язки Державного комітету телебачення і радіомовлення України) проводяться недостатньо ефективно через недосконалість застосовуваних критеріїв оцінювання аудіо- та відео матеріалів. Все це переконливо свідчить про необхідність посилення уваги з боку експертних і контролюючих органів держави до питання припинення шкідливого, а іноді – руйнівного впливу подібних явищ на масову свідомість і психічне здоров’я громадян.

 

 

Фото: Konstantin Prah

 

Дальницькі кар’єри. Як утилізують відходи в Одесі

Интересно

Читач з Одеси надіслав світлини, що він зробив біля мосту Пересип.

У місті Одесі всі тверді побутові відходи вивозяться за межі міста на полігон ТПВ-1 «Дальницькі кар’єри», площа якого складає 96,2 га. Місце розташування полігону – Бєляївський та Овідіопольський райони Одеської області. Згадана земельна ділянка передана у постійне користування Одеській міській раді (лист Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 24.06.2016 р. за вих. № 3011-205).

На території міста на вул. Хуторській, 70 (кар’єри цементного заводу) знаходиться також звалище ТПВ-2, площа якого складає 6,0 га. На теперішній час згадане сміттєзвалище законсервоване та не функціонує з 2005 р.

Приблизний морфологічний склад ТПВ:

Деталізація ТПВ за періодами, районами, складом і видами людської діяльності не проводиться. На полігоні ТПВ-1 наразі діє спрощена система утилізації побутових відходів: відходи ховають на полігоні відкритим способом, ущільнюють бульдозером, шари сміття пересипаються ґрунтом.

Виробництво електричної або теплової енергії у місті наразі не впроваджено, однак робота у цьому напрямі триває. Одеською міською радою 16 квітня 2013 р. прийнято рішення № 3314-VІ «Про затвердження проекту інвестиційного договору на проведення робіт з будівництва сміттєпереробного заводу в Одесі» і 14 червня 2013 р. інвестиційний договір було підписано сторонами.

Натепер проводяться переговори з потенційними інвесторами, які готові інвестувати в будівництво сміттєпереробного підприємства в м. Одесі з впровадженням передових технологій.

Цей проект передбачає будівництво сортувального комплексу на території законсервованого міського звалища в районі цементного заводу за адресою: вул. Хуторська, 70 і будівництво сміттєпереробного заводу на території полігону «Дальницькі кар’єри». Проект будівництва заводу передбачає виробництво з твердих побутових відходів різних видів продукції, в т.ч.: альтернативне паливо – 50%, вторинна сировина (скло, ПЕТ, метал, пресований папір тощо) – 10%, компост і будівельні матеріали – 40%. Основна продукція заводу – альтернативне паливо, що буде виготовлятися з побутових і промислових відходів (папір, пакети тетрапак, мінеральний і біологічний матеріал, дерево, текстиль і т.д.). Проект дегазації полігону «Дальницькі кар’єри» передбачає спорудження модульного комплексу, принцип роботи якого полягає у викачуванні зі спеціальних свердловин у полігоні горючих газів, які утворюються у результаті бродіння сміття, з подальшим їх спалюванням для отримання електричної енергії. Електрична енергія далі буде реалізовуватися в оптовий ринок електричної енергії за «зеленим тарифом».

Також від Одеської міської ради було одержано інформацію департаменту екології та розвитку рекреаційних зон стосовно утворення та утилізації відходів за категоріями матеріалів за 2013 – 2015 роки. Ця інформація є більш детальною та охоплює такі види відходів: використані розчинники; відходи кислот, лугів чи солей; відпрацьовані оливи; відпрацьовані хімічні каталізатори; відходи хімічних препаратів; хімічні осади та залишки; осад промислових стоків; відходи від медичної допомоги та біологічні; металеві відходи; скляні відходи; паперові та картонні відходи; гумові відходи; пластикові відходи; деревні відходи; текстильні відходи; відходи, що містять поліхлордифеніли; непридатне обладнання; непридатні транспортні засоби; відходи акумуляторів і батарей; тваринні та рослинні відходи; тваринні відходи, отримані при виготовленні харчових продуктів і препаратів; тваринні екскременти, сеча та гній; побутові та подібні відходи; змішані та недиференційовані матеріали; залишки сортування; звичайний осад; пуста порода від днопоглиблювальних робіт; мінеральні відходи; відходи згоряння; забруднений ґрунт і забруднена пуста порода від днопоглиблювання; затверділі, стабілізовані або засклянілі відходи.

Якщо взяти, наприклад, тільки дані за минулий 2015 рік, то бачимо, що всього утворилося 602,6 тис. т відходів, з них утилізовано – 10,2 тис. т; усього спалено – 18,4 тис. т, у тому числі з метою отримання енергії – 14,9 тис. т, теплового перероблення – 3,5 тис. т (оскільки сміттєспалювальні об’єкти у м. Одесі відсутні, відходи вивозили до м. Києва, а видатки на транспортування відходів також збільшують і витрати на їх утилізацію). Видалено у спеціальні місця або об’єкти – 509,5 тис. т.

Отже, неутилізованими наразі залишається «левова частка» відходів – власне, як і в інших містах. І дуже шкода, що одному з найкрасивіших міст України наразі не вдалося перемогти сміттєву проблему. Але є сподівання, що коли там буде побудовано власний сміттєпереробний комплекс, то мальовничі місця Одеси більше не будуть перетворюватися на стихійні звалища.

 

 

Фото: Konstantin Prah

 

Масани. Сміттєві гори височіють на двадцяти гектарах землі

Интересно

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Історична місцевість Масани опинилася похованою під мільйонами тон сміття, а мешканці мікрорайону продовжують потерпати від отруйних викидів в атмосферу та забруднення водних джерел.

Полігон твердих побутових відходів поблизу мікрорайону Масани, Чернігівська область. Так виглядає найближчий його край, що можна бачити, проїжджаючи по трасі.

Якщо ж підійти ближче, то відкриється неосяжний для очей пейзаж. Все до купи: харчові відходи й органіка, папір, пластик, скло, поліетиленові пакети – коли здіймається вітер, то найлегше сміття злітає в повітря та розносить навколо всі «аромати» гниття і тліну.

Масани – це одне з тих сіл, що було засновано ще до 1638 року осадчими чернігівського старости Мартина Калиновського. Зараз більше 23 гектарів землі засипано шарами сміття, що накопичувалося тут протягом десятиліть.

Територія, на якій розташовано полігон, належить до сфери управління Новобілоуської сільської ради Чернігівського району. Серед місцевих мешканців місцина зветься «Чернігівські Карпати», адже висота «гір» у висоту сягає заввишки п’ятиповерхового будинку.

На відстані всього двох-трьох кілометрів розташовано житловий мікрорайон з однойменною назвою. Населення нараховує близько 12 тисяч людей. Мешканці «старої» частини Масанів, у яких вікна будинків виходять у бік сміттєзвалища, найбільше потерпають від неприємного запаху й диму, коли сміття займається, а таке за сухої погоди трапляється нерідко.

Нові надходження відходів відбуваються щодня, хіба що крім вихідного – неділі. За офіційною інформацією виконавчого комітету Чернігівської міської ради (лист виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 24.06.2016 р. за вих. № 3-24/3-57/126), що було одержано у відповідь на інформаційний запит у межах цього дослідження, всього протягом останніх п’яти років (2012 – 2015 рр.) на полігоні було розміщено:

Рік

Змішані ТПВ

Відходи зеленого господарства

Вуличний змет

Будівельні відходи

Промислові відходи 4 класу небезпеки

Всього за рік

2012

585,9 тис. м3 171,2 тис. т

10380 м3 / 2076 т

11869,3 м3 / 2373,86 т

126 м3 / 25,2 т

7446,86 м3 / 1489,37 т

615,7 тис. м3 / 123,1 тис. т

2013

599,5 тис. м3 / 119,9 тис. т

6411 м3 / 1282,2 т

10935 м3 / 2187 т

44 м3 / 8,8 т

6523,26 м3 / 1304,65 т

623,4 тис. м3 / 124,7 тис. т

2014

598,8 тис.м3 / 119,8 тис. т

11481 м3 / 2296,2 т

-

60 м3 / 12 т

5175,7 м3 / 1035,4 т

615,5 тис. м3 / 123,1 тис. т

2015

600,3 тис. м3 / 120,1 тис. т

8900 м3 / 1780 т

-

85 м3 / 17 т

3960,35 м3 / 792,07 т

613,2 тис. м3 / 122,6 тис. т

 

У середньому, щорічно для утилізації на полігоні надходить приблизно однаковий обсяг відходів – понад 600 тис. м3, або 120 тис. т.

Як видно з діаграми нижче, за морфологічним складом це переважно харчові та органічні відходи, папір і картон, скло, полімерна плівка та пластмаси.

Утилізація відходів здійснюється шляхом їх захоронення: шари сміття висотою 2-3 м після ущільнення за допомогою бульдозерів пересипають шарами ґрунту (20-30 см) для запобігання займання. Інші технології утилізації у місті наразі не запроваджено.

Схемою санітарного очищення м. Чернігова передбачено вирішення питань поводження із твердими побутовими відходами у місті Чернігові із застосуванням сортування, переробки та повторного використання відходів. Серед основних напрямів стратегічного розвитку сфери поводження з відходами в м. Чернігові заплановано будівництво міського сміттєпереробного комплексу.

Відповідно до Програми поліпшення екологічного стану міста Чернігова на 2016 – 2017 роки (затверджена рішенням Чернігівської міської ради від 31.03.2016 р. № 6/VII-20) у місті Чернігові передбачено забезпечення утилізації небезпечних відходів, які утворюються в житловому секторі міста (люмінісцентні лампи, термометри тощо).

Ще у 2012 році одна з місцевих газет (а саме «Чернігівські відомості», № 39, стор. 2) вельми пафосно повідомляла, що незабаром мікрорайон Масани буде опалюватися газом зі сміттєзвалища. В тій давній публікації, що вийшла напередодні виборів, ішлося про те, що на полігоні вже пробурили 11 свердловин, що пішов газ, а всього свердловин буде 60. І нібито було «проведено дослідження, які довели можливість видобувати на полігоні більше 12 млн. м3 газу, якого буде достатньо для опалення мікрорайону Масани». На реалізацію проекту, вартість якого оцінювалася тоді в 67 млн. грн., розробники відводили всього два роки, що потрібно було для будівництва газопроводу і транспортування газу до найближчої котельної.

Вибори давно минули, а про нові свердловини та видобуток метану більше не згадується. Яка ж доля спіткала ці амбітні плани? Тепер вони змінилися іншими: висловлюються пропозиції створити на базі полігону атракціон для екстремальних видів спорту – гонок на скутерах, мотоциклах, гірських велосипедах, - з трамплінами та оглядовими майданчиками, як годиться…

Полігон ТПВ поблизу мікрорайону Масани – це геть не найбільше сміттєзвалище в Україні, а лише одна місцина з давньою славетною історією, що так само похована під мотлохом і непотребом, як і землі в інших областях. Масани – всього лише черговий аргумент, як нагадування про Грибовицьку трагедію, як останнє попередження нам: майбутнє – за роздільним збиранням сміття для перетворення його з непотребу на енергоресурс.

Сортувальні лінії та сміттєпереробні комплекси мають бути невід’ємною складовою кожного місця видалення (утилізації) відходів, а відходи, своєю чергою, мають розглядатися як джерело сировинно цінних компонентів, а у випадку використання на сміттєспалювальних заводах – і як джерело відновлювального палива для виробництва електричної або теплової енергії.  

 

Енергія «з повітря» – гроші на вітер

Интересно

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Майже п’ятнадцять років на шляху до енергетичної незалежності: реалії розвитку вітчизняної «зеленої» галузі енергетики, тарифна підтримка і преференції для отримання енергії «з повітря» показують, що гроші було викинуто на вітер.

Влітку поточного року заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості Олександр Светелік закликав українців економити електричну енергію та навіть не вмикати кондиціонери, мотивуючи це тим, що існує розбаланс – перевищення споживання над виробництвом електричної енергії.  Але ми всі знаємо, що якраз влітку на повну силу працюють «зелені» виробники – сонце в зеніті, та енергія вітру також використовується без-будь-яких обмежень. Дні стають довше, а тому немає потреби в освітленні різних об’єктів (від транспорту і промислових споруд до житла). Природньо, що влітку завжди тепло, а тому немає потреби в опаленні помешкань та виробничих об’єктів. Літо також є часом відпусток і канікул, а тому менше використовується громадський електротранспорт тощо.

Отже, влітку дефіциту електроенергії за нормального стану речей природньо бути не може за жодних обставин.

З 2013 року (майже півтора десятки років) в Україні діє Закон «Про альтеративні джерела енергії» за яким виробникам альтернативної електроенергії надаються всі можливі преференції та пільги, зокрема, у формі пільгових тарифів на електричну енергію.

Так, слід звернути увагу, наприклад, на постанову НКРЕКП від 06 серпня 2015 року № 2140 «Про встановлення  на липень 2015 року тарифів на електричну енергію, продану в Оптовий ринок електричної енергії України виробникам, яким НКРЕКП встановила «зелений» тариф та додатковий платіж для компенсації недоотриманих коштів» (дивимося позицію 72: для Березівської ГЕС було встановлено тариф на рівні понад 50 гривень за 1 кВт*год, тобто, в сто разів більше, аніж сплачували в той період за придбану електроенергію споживачі – фізичні особи).

Протягом аналогічного ж періоду (літо поточного року) в Чилі (за всіма класифікаціями – країні третього світу) електроенергія стала безкоштовною внаслідок перевищення її виробництва через бурхливий розвиток альтернативної (передусім, сонячної) енергетики.

Така ж ситуація спостерігалася навесні та влітку 2016 року в Німеччині (яка знаходиться практично в тих саме кліматичних умовах, як і Україна): за умовами правил споживання споживачів закликали підвищити споживання електроенергії через її надмірне виробництво (частка альтернативної електроенергії сягнула 87% від виробництва) та навіть, як твердять деякі ЗМІ – доплачували споживачам за те, що вони «спалюють» зайву електроенергію.

У зв’язку з цим постає питання: що ми не так робимо і чому в один і той саме період у всьому світі (незалежно від рівня розвитку технологій, кліматичних умов і загального розвитку суспільства) існує надвиробництво електроенергії за «провини» альтернативних виробників, а в Україні – навпаки, спостерігається діаметрально протилежна ситуація – дефіцит?

Можливо, не варто так вже «носитися» з альтернативними виробниками за існуючими у нас схемами перехресного субсидування, спонсорства та підтримки, оскільки це аж ніяк на сприяє розвитку енергетики а лише «вимиває» кошти, які можна було б набагато більш ефективно використати на розвиток і вдосконалення роботи підприємств «класичної» генерації, зокрема на заходи з підвищення рівня їх технологічної безпеки, а також на модернізацію? Що взагалі робити?

Який сенс Україні підтримувати альтернативних виробників, які за півтора десятки років не досягли жодних результатів, які можна було б вважати більш-менш вагомими для енергетичної незалежності України, а лише експлуатують надані їм захмарні «зелені» тарифи, які, зрештою, перекладаються на  пересічних споживачів?

Чому споживачі повинні оплачувати чиїсь безглузді забавки, що наочно довели свою непрактичність і неефективність, а є лише поживою для того, аби банального розкрадали кошти (а розкрадання очевидне – схема існує, але на виході толку з неї мало, бо існує дефіцит електроенергії, безспірний та очевидний)?

 

Відходи чи цінна сировина? Як утилізують сміття на Київщині

Интересно

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

На продовження теми, що було порушено у попередній публікації (див. Україна в полоні сміття) слід, передусім, констатувати, що в питаннях поводження з відходами чинне законодавство України спирається переважно на ідеї посилення централізації. При цьому суб’єкти управління економікою на регіональному рівні суттєво обмежені у своїх можливостях брати участь у виробленні ефективних шляхів утилізації відходів і, відповідно, звільнення цінних земельних ресурсів, які зараз зайняті для розміщення сміттєвих полігонів (звалищ), а тому використовуються нераціонально.

Однак наша країна має всі можливості для того, щоб освоювати новий і перспективний напрям утилізації побутових відходів (сміття), в тому числі шляхом його використання як палива на сміттєспалювальних заводах для виробництва теплової та електричної енергії. У межах цього дослідження, для збору відповідної статистичної та іншої інформації було направлено запити на адресу Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Ради оптового ринку електричної енергії, Державної служби України з питань надзвичайних ситуацій, а також до міських рад обласних центрів (за винятком тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, міст Донецька і Луганська). Зокрема предметом запитів було одержання інформації за період з 2012 до 2016 рр. щодо загального обсягу побітових відходів (сміття), які утворюються та збираються у місті, наявності, дислокації, площі та місцезнаходження крупних легальних сміттєзвалищ і полігонів з приймання та утилізації сміття різних категорій, існуючих і використовуваних технологій утилізації сміття тощо.

Зважаючи на великий обсяг інформації, що надійшла від адресатів запитів, у цій статті розпочнемо розмову зі столиці України. Порівняно з іншими містами, саме тут показники утворення відходів на душу населення є найбільшими.

Тільки у місті Києві загальний річний обсяг побутових відходів становить близько 1,2 млн тон (твердих побутових відходів, роздільно зібраних, великогабаритних, будівельних та промислових ІІІ-IV класу небезпеки), - йдеться з офіційної інформації Департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА (лист від 22.06.2016 р. за вих. № 058/4/2-6168). Річні обсяги побутових відходів, що утворюються на території житлового фонду комунальної власності та приватного сектору м. Києва, складають 3,9 млн. м3, або 780 тис. тон; на території підприємств, організацій та установ – близько 2 млн. м3, або 400 тис. тон.

Відходи вивозяться до місць захоронення і знешкодження, а саме:

- полігону ТБВ № 5 ПрАТ «Київспецтранс» (с. Підгірці Обухівського району Київської області);

- полігону великогабаритних та будівельних відходів № 6 ПрАТ «Київспецтранс» (вул. Пирогівський шлях, 94-96);

- сміттєспалювального заводу «Енергія» ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» (вул. Колекторна, 44);

- сміттєзвалищ Київської області (Бориспільський, Броварський, Васильківський райони).

Всього протягом 2015 р. було завезено:

- на полігон ТПВ № 5 – 1 671 226 м3 (346 791 т);

- на полігон великогабаритних та будівельних відходів № 6 – 330 682 м3 (97 824 т);

- термічно знешкоджено на сміттєспалювальному заводі «Енергія» ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» - 249 396,27 тон відходів.

Протягом минулого 2015 р. обсяги виробництва теплової енергії від утилізації сміття на заводі «Енергія» склали 311 042 400 ккал. Така кількість енергії, за приблизними підрахунками, може дозволити забезпечувати не менше 60 багатоповерхових будинків житлового масиву Позняки. Тобто це надає можливість відпускати для населення більше 100 Гкал тепла у вигляді гарячої води й опалення і за рахунок цього досягти економного споживання природного газу, скоротивши його приблизно на 15 млн. м3 в опалювальний сезон. 

Полігон твердих побутових відходів № 5, що розташований у с. Підгірці Обухівського району Київської області є складною інженерною спорудою, що була побудована за проектом і відповідно до чинних на той час нормативних документів. Об’єкт було введено в експлуатацію 15.08.1986 р. Площа полігону становить 63,7 га. Заповненість полігону до проектної потужності складає -80%.

Полігон великогабаритних та будівельних відходів розташований у районі виробленого кар’єру Корчуватського комбінату будівельних матеріалів. Площа полігону – 35 га. У 1992 р. на площі 6,8 га побудовано першу чергу полігону потужністю 617 тис. м3, а у 1995 р. – другу чергу площею 2,5 га і потужністю 252 тис. м3 будівельних відходів. Заповненість полігону до проектної потужності складає -85%.

Крім того, ПАТ «Київенерго» виконано роботи з будівництва перемички між районною котельнею «Позняки» і ТЕЦ-5 та бойлерної на вул. Колекторній, 44 (як перший етап реконструкції заводу) для передачі теплової енергії від спалювання твердих побутових відходів у міську теплову мережу. Від проведених заходів заплановано отримувати 127,0 тис. Гкал на рік.

Отже, наразі єдиний у всій країні сміттєспалювальний завод «Енергія» функціонує в Києві. Стосовно інших українських міст, офіційна інформація органів місцевого самоврядування показує, що практично всюди утилізація побутових відходів здійснюється шляхом захоронення: шари сміття ущільнюють за допомогою бульдозерів і пересипають шарами ґрунту. Проекти, що передбачать спорудження, у перспективі, сміттєпереробних комплексів для сортування та утилізації сміття, існують наразі лише на папері у декількох обласних центрах. Від часу затвердження рішень, відповідних планових документів і програм минуло вже декілька років, але серйозних зрушень у напрямі їх реалізації не відбулося, пошук інвесторів досі триває.

Про це, а також про причини такого стану справ більш докладно йтиметься у наступних публікаціях.

   

Мінрегіон і використання альтернативних видів палива

Интересно

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Про становлення «сміттєвої» енергетики як окремої галузі, що безпосередньо стосується забезпечення екологічної безпеки регіонів і раціонального природокористування

 

Цікаво, що натепер уся енергетична сфера, включаючи альтернативну енергетику перебуває у віданні Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі – Міненерговугілля), а вироблення електричної і теплової енергії з відходів виявилося настільки «альтернативним», що його було віднесено до компетенції (далі – Мінрегіон). Добре це чи погано? Наразі не може йтися про будь-які позитивні чи негативні наслідки такого розподілу компетенції для розвитку енергетики та розроблення технологій утилізації відходів, оскільки для цього потрібен час. Але в будь-якому випадку, можна вважати зазначений факт як показовий приклад для того, щоб зрозуміти і пояснити його можливу перспективність.

До сфери управління Міненерговугілля не віднесено підприємства, які виробляють електричну і теплову енергію шляхом спалювання побутових відходів. Водночас, згідно з Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 р. № 197 Мінрегіон є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема з розвитку регіонів та житлово-комунального господарства, а також у сфері використання альтернативних видів палива.

Віднесення питань, пов’язаних з використанням альтернативних джерел палива та енергії до компетенції Мінрегіону, є дискусійним рішенням і, на перший погляд, може викликати певні застереження, оскільки Мінрегіон, на відміну від Міненерговугілля, навряд чи має напрацьовану практику та фахівців, які спеціалізуються саме на питаннях енергетики. Можливе виникнення такої проблемної ситуації, за якої вірогідне розроблення Мінрегіоном планових показників може не повною мірою збігатися (чи взагалі не буде збігатися) з єдиною позицією держави у стратегічних питаннях використання альтернативних джерел енергії (видів палива). З іншого боку, це дозволить сконцентрувати зусилля з боку фахівців Мінрегіону та розпочати роботу «з чистого аркуша» у зазначених напрямах.

Норма-дефініція чинного Закону України «Про альтернативні джерела енергії» не вказує прямо на можливість використання відходів як відновлюваних джерел енергії, та наразі відносить до таких енергію сонячну, вітрову, геотермальну, енергію хвиль і припливів, гідроенергію, енергію біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ, перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів (абз. 1 ст. 1).

Утилізація відходів шляхом використання їх як альтернативних видів палива чи вироблення електричної і теплової енергії як галузь зараз виведено із загальної стратегії розвитку енергетичної сфери та всі питання віднесено до компетенції Мінрегіону. Це означає, що відповідні показники, котрі відображають стан і ефективність використання відходів як альтернативного джерела палива, не будуть враховуватися під час розроблення перспективних напрямів розвитку енергетичної галузі, не будуть відображатися у загальному балансі палива, не братимуть участі в єдиній енергосистемі, не братимуться до уваги під час формування єдиної тарифної політики, а також під час розроблення різного роду цільових державних програм (включаючи програми стосовно підтримки виробників альтернативної енергії та заплановані їхні частки в загальному обсязі виробництва енергії).

 

З іншого боку, цей статус дозволить розглядати «сміттєву» енергетику як окрему галузь, з її особливостями, певною мірою, «елітної» галузі. Зараз, як відомо, такими окремими та особливими галузями постають видобування вугілля, атомна енергетика, виробництво газу і мазуту тощо, а тепер фактично виникає та розпочинає свій розвиток галузь використання відходів як джерел палива та видобування енергії. І ця галузь безпосередньо стосується і вирішення питань енергетичної незалежності України, а також розв’язання низки суміжних завдань у напрямі екологічної безпеки регіонів і  раціонального природокористування. Все це є можливим і перспективним з огляду на те, що відходи (сміття) фактично є відновлювальним джерелом енергії, і його використання цілком відповідає державній стратегії України у напрямі сприяння розвитку «зеленої» енергетики.

   

Україна в полоні сміття

Интересно

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

 

   

Дармовая «зеленая» электроэнергия: реальная цена.

Скандалы

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Согласно Закону Украины «Об электроэнергетике» электроэнергия является товаром, который предназначен для купли-продажи на рыночных засадах. Говоря упрощенным юридическим языком – электроэнергия должна быть компенсирована и оплачена потребителем исходя из ее реальной стоимости.

   

Страница 1 из 56

Анекдоты за вчера

  • Анекдот дня по итогам голосования за 08 декабря 2016
    Децл, обидевшись на Басту за "лохматое чмо", оценил свои честь и достоинство в миллион. Суд оценил это в 20 раз меньше. Чем практически согласился с Бастой.
  • История дня по итогам голосования за 08 декабря 2016
    Случай в суде.

    На днях приехал в один из районных судов Москвы. Время 08:55. В предбаннике со мной собралось около 10 человек, почти все адвокаты. Ждем открытия. В это время с улицы заходят сотрудники полиции, которые ведут цепочкой негров для депортации, скованных между собой наручниками. Один из полицейских становится возле двери и следит за входящими.
    Тут между ожидавшими посетителями начинается разговор:
    - Мавров пленных повели.
    - На рынок рабов. Раскупят в людусы.
    - Нет, эти не годятся на арену, тростник будут рубить на плантациях.
    - На галеры их отправят или на рудники, они же беглые.
    Когда вся цепочка прошла, стоявший полицейский, осмотрев всех ожидавших, приподнял фуражку и выдал: «Себастьян Перейро. У меня лучший товар по эту сторону Атлантики».
    Занавес. Дальше все стояли молча.
  • Фраза дня по итогам голосования за 08 декабря 2016
    Она застегнула пояс верности на последнюю дырку.

Голосования

Блог на сайте

Поиск человека

Полезная информация

Что делать если у страховой проблемы

Проблемы с выполнением обязательств уже сейчас испытывают многие страховые компании. Основная вина за это возлагается на банки, которые заблокировали у себя на счетах деньги страховщиков. По крайней мере, так сотрудники СК объясняют задержки с выплатами возмещений своим клиентам. И отчасти это правда. В банках "зависло" около 1,2 млрд грн страховых денег.

 

ВНИМАНИЕ!

Администрация сайта может не разделять точку зрения авторов и за содержание публикаций ответственности не несет! 

 Убедительная просьба соблюдать нормы вежливости и не подписываться чужими именами. 

С целью сохранения свободы слова комментарии НЕ МОДЕРИРУЮТСЯ!

Перепечатка материалов "ГОВОРИ" в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.

Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание адреса нашего ресурса в виде гиперссылки.

Login